Верхньоторецьке: культура та освіта у кілометрі від війни
В межах журналістського візиту наша група побувала у Верхньоторецькому, де до окупованої території усього кілометр.
У селищі Верхньоторецьке до війни жило більш 3 тисяч людей. Тут є загальноосвітня школа, амбулаторія, центр культури та дозвілля. У селищі знаходиться храм Дмитра Солунського, збудований у 1854 році, на ремонт якого громада зараз шукає благодійників.
Селище Верхньоторецьке — це кілометр від окупованої території, “А от до нуля 500 метрів”, — кажуть місцеві. При в'зді до селища ми дивилися на будинки без вікон, без дахів, зі слідами обстрілів. Це місце, де обстріли чути і понині. У місцевій школі, з верхнього поверху якої видно окуповану територію, зробили бомбосховище. На стінах бомбосховища мультяшні картинки, аби дітям легше було пережити постріли та заспокоїтись, на підлозі — матраці, в приміщенні є книжки та аптечка.
Бібліотечка у шкільному бомбосховищі
У вересні цього року, коли окупанти вели обстріл крупнокаліберними снарядами, приміщенням користувалися. Під час обстрілів вчителі розповідали малюкам казки про динозаврів — мов, це динозаврики бігають та так гучно тупотять.
Мультяшні герої на стінах шкільного бомбосховища для покращення психологічного стану дітей
“Ось у нас тут все лежить, щоб було все готове, — показує бомбосховище директорка НВК Олена Черкашина, — Ось тут двері з вулиці, якщо дитина залишилася там за стінами, вона може сюди заскочити. Це приміщення другого класу, і робити його під бомбосховище ми починали з Червоних Хрестом. Ми закладали тут вікна. А тоді вже, коли ми за підтримки фонду “Людина в біді” робили актову залу, ми сказали, давайте зробимо, щоб це красиво було. Вони погодилися. Щоб дітям було сидіти спокійніше та веселіше, зробили розпис стін. В цьому році нам прийшлося тут сидіти, 9 вересня. Вранці розпочався обстріл. Все летіло над головами. Діти якраз йшли до школи, і коли вони забігали до школи, треба було бачити, як вони летіли. Хтось до цього був готовий, хтось — ні. Тому було прийнято рішення тут сидіти. Хтось із батьків дітей забирав, а хтось лишався, і ми тут сиділи. Тут нічого не чути, і тут вони заспокоюються. Ми розмовляли, їдальня працювала. І тут все заготовлено для того, щоб, не дай боже, його прийдеться використовувати знов”.
Молодіжний центр у Верхньоторецькому
Попри життя поряд з війною, мешканці громади намагаються зробити своє життя комфортним та затишним. Вони роблять ремонти, створюють культурний та мистецький простір для виховання дітей та спілкування.
У селищі працює Центр культури та дозвілля, зараз при якому відкрився молодіжний центр. За 7 років будинок культури було відремонтовано. Сюди діти приходять з Верхньоторецької школи та розвиваються, танцюють, співають. Зараз у центрі 17 гуртків, обслуговують центр 15 співробітників.
«Наш центр культури і дозвілля існує вже 50 років, має 5 колективів зі званням “Зразковий” та “Народний”. Це танцювальні колективи, вокальний, літературно-прикладне мистецтво, флорістика, — розповідає Наталія Морозова, директорка центру, — У центрі займається близько 60 дітей різного віку. Чисельність дітей не росте, тому що в нашому селищі вже кілька років нарождуваність на нулі, тому кількість дітей у нас зменшується. В минулому році завдяки ООН зробили спортивну залу — нам надали будівельні матеріали та обладнання, а ми з громадою робили ремонт. Сподіваємося, що цей проєкт продовжиться і у 2022 році, і ми ще відремонтуємо сцену та залу, де діти та підлітки займаються різними вправами з прикладного мистецтва. Діти в нас займаються безкоштовно”.
Центр культури та дозвілля у Верхньоторецькому
Тут працює громадська організація “Амбасадори миру”. Кожен амбасадор робить щось для розвитку, діалогу, покращення культурного життя. “Ми привозили український драматичний театр з Сєвєродонецьку, бо він має дуже сучасне обладнання та вистави, — розповідає радниця ПРООН Ганна Борова, — І потрібно вирішувати, що робити далі з цими територіями, чи повинна тут бути культура. І ми привозили сюди майданчик, спочатку діалог, з дорослими, потім з дітьми. І потім — театральна вистава. Виставу робили в парку. Люди були в захваті.
І ми кажемо так, що театральна культура, вона достатньо мобільна. І є міжнародна спільнота, яка може надавати ось такі майданчики зі звуком. І треба вчити, як робити івенти. І на наступний рік хотіли клопотати перед керівництвом, щоб у держбюджеті було передбачено кошти на школу креативних студій. От, наприклад, є дівчинка, яка вперше в житті організувала свято в школі. І щоб організувати івент з сенсом, і без випивки, без пива, то треба вміти. І потрібно створити школу креативних індустрій, щоб молодь продвинута знала, як і що робити. Адже психологічно відновлюватись можна тільки через культуру, і це дуже важливо. Особливо в громадах сірої зони”.
Зруйнована обстрілами будівля на території шкільного двору
Підійшли до школи, у дворі якої вже восьмий рік стоїть зруйнована обстрілами будівля. Прибрати будівлю зовсім не можуть, адже це чиясь власність.
До війни, за словами вчителів, у Верхньоторецькій школі, яка розрахована на 680 учнів, навчалось 156 дітей. Як згадують педагоги, у 2014 році через постійні обстріли та пошкодження будівлі школи, навчальний рік змогли розпочати лише з 1 листопада. Тоді у школі залишилось лише 20 учнів — більшість сімей виїхали з селища, рятуючись від війни. Зараз у школі 135 учнів, від 9 до 17-ти у класі.
“З 2015 року до березня 2021 люди ходили на роботу, — згадують вчителі, — а діти ходили на навчання з тимчасово окупованої території. Дитина 45 хвилин пішки іде через зону розмежування, через два блокпости іде до школи, і вчителі з “динириндії” ходили до нас на роботу. Але ж потім, коли почалася епідемія — все. У “ДНР” все закрили, вони і КПВВ блокують, не пропускають людей на окуповану територію. Мабуть, вони навмисно ізолюють людей, щоб вони не бачили, що тут добре, і люди живуть справжнім життям”.
Школа у Верхньоторецькому (шкільна їдальня, кабінет української мови, кімната психологічного розвантаження, бібліотека)
Школа ремонтується, за ці роки оновили їдальню, найголовнішим об'єктом став ремонт спортивної зали, актову залу, і навіть велосипедну парковку. “У нас є клуб карате. І вчитель, ВПО, переїхав з окупованого Донецька, Олександр Дорошенко. Він наших дітей об'єднав у клуб карате, і наші діти беруть призові місця на чемпіонаті України. Поїхала команда з чотирьох дітей, і кожний привіз по медалі — перше місце, друге і два третіх місця”, — розповідає директорка школи Олена Черкашина.
Директорака школи Олена Черкашина показує інвалідне крісло, санвузли та фільтровальну станцію. Все зроблено за підтримки міжнародних організацій
Школа приділяє увагу і дітям з інвалідністю. Є дівчинка, яка користується інвалідним кріслом, і вона теж відвідує школу, адже це дуже важливо для її соціалізації.
Організація "Амбасадори миру" допомагає розвивати мирне життя в громаді
Під час бойових дій померла вчителька навчальних класів цієї школи Анна Сергіївна Кирилова. «Учні її пам’ятають. Вона була для дітей, як друга мама, її дуже любили, — розповіла журналістам «амбасадорка миру», вчителька англійської мови Олеся Зелена, — Вона їх вчила любові і толерантності ще тоді. Але ж ми і зараз їх виховуємо. І зараз у нас 136 активних, молодих людей, які беруть активну участь у розбудові громади. І за ці 7 років ми зрозуміли, що не треба чекати ласку від влади, а самим треба долучатися, і робити проекти, брати участь, і дякуємо Програмі ООН із відновлення та розбудови миру, яка нас цьому навчила. Ми відчули впевненість у своїх силах”.
Амбассадори працюють на підтримку Цілей сталого розвитку ПРООН.
Олеся Зелена розповідає, як амбасадори розвивають місцеву громаду
«У Верхньоторецькому у нас є амбассадорка миру — вчитель англійської мови Олеся Зелена, — розповідає радниця ПРООН Анна Борова. – Вона брала участь у відкритому конкурсі амбассадорів миру. Пройшла системне навчання з питань миротворчості, з усіх методів активного викладання і роботи з дітьми в умовах конфлікту та з самим конфліктом. Ми ніколи не залишаємо тих, хто пройшов у нас навчання. Кожен амбассадор постійно покращує життя громади та свого закладу. А ПРООН підтримує ідеї та заходи: просвітницькі заходи, онлайн заходи. Наші амбассадори — провайдери кожної активності, яку ставлять пріоритетом наші донори. Наприклад, останні заходи – культурна складова на лінії розмежування. Де ми проводили наші дискусії? Там, де можуть зібрати людей. А хто і може зібрати людей? Там, де є активний амбассадор. У Верхньоторецьку це пані Олеся, яка сама є переселенкою з Ясинуватої, і дуже багато зробила, та продовжує робити для людей у ці важкі часи».
Діти показують, як вони разом з дорослими відновлюють мирне життя у своїй громаді
Учні старших класів провели для нас презентацію «Як молодіжні волонтерські ініціативи сприяють зростанню громади на лінії розмежування». Діти розповідали про навчально-практичну школу MoDELab «Лабораторія створення сучасного навчального просвітницького контенту з питань соціальної єдності», про свій літній івент – «Відкритий діалоговий майданчик». "От скільки тренінгів було проведено, у яких діти навчалися, як спілкувати із однолітками, як запобігати булінгу, все це спрямоване на те, щоб зробити життя в Україні, і саме в нашій громаді, комфортним. І наші волонтери-діти вчать дорослих, як бути однією великою родиною. Ми намагаємося щукати позитивне в цьому житті. Не треба чекати ласку від влади, сподіватись, що вона щось для нас зробить. Треба самим об’єднуватися, готувати проєкти, залучати донорів. Дякуємо Програмі ООН із відновлення та розбудови миру, яка нас цьому навчила. Ми відчули впевненість у своїх силах і тепер знаємо, як виживати на межі миру", — пояснила Олена Черкашина.
Презентація школярів — активістів організації "Амбасадори миру"
Діти у цьому селищі, як і в інших, що знаходяться на «лінії зіткнення», вже забули, а іноді — і не знають, яке воно буває – звичайне мирне життя. До речі, за словами вчителів, у цій школі взагалі немає булінгу – тільки взаємодопомога та підтримка учнями один одного. "Наші діти особливі. І відчувають вони все навкруги по-особливому. Вони набагато доросліші за своїх однолітків. І вони нас надихають. А ми робимо для них все, бо якщо не ми, то хто?" — пояснювала нам директорка навчально-виховного комплексу Олена Черкашина.
Спілкуючись із дітьми, бачимо, що вони налаштовані на майбутнє, шукають для себе підходящу професію, мріють про мирне життя.
«Страшне не те, що стріляють, а саме те, що я ніяк не можу на це вплинути, ділиться з нами 11-класниця Альона, — Війна йде вже вісім років. За ці роки я ніколи не відчуваю себе у безпеці, навіть дома. Інколи я взагалі відчуваю себе чужою, бо таке відчуття, що про нас забувают. Якщо би не Програми ПРООН, в яких ми з однокласниками з великим задоволенням завжди беремо участь, то склалося би враження, то нікому до нас немає справ».
«А я вже майже звик до війни, — вступає в розмову учень 11 класу Микита. – Навіть почуваю себе непогано, хочу у майбутньому стати стюардом, та працювати з людьми. Тому і ходжу сюди, у наші лабораторії, та вчуся спілкуватися з людьми»
«Війна це страшно, дуже, — говорить Ірина. – Я, мабуть, ніколи до неї не звикну. І коли починається хоч невеликий обстріл, я завжди лякаюсь і за себе, і за своїх рідних».
“Ставлюся до війни я погано, бо коли починаються обстріли, мені дуже страшно, — розповідає Вероніка, — Деякі не реагують на це, але я цього боюся, мені страшно і за своє життя і за життя своїх близьких. Взагалі я мрію стати дизайнером, але я розумію, що це усього лиш мрія, яка, напевно, не збудеться, тому зараз я шукаю себе, чого я насправді хочу”.
Тетяна Вергун
Фото автора та Олександра Сімоненка
Матеріал підготовлено за підсумками візиту "Огляд кращих практик співпраці влади, громадськості та бізнесу в Запорізькій, Луганській та Донецькій областях", організованого Міністерством реінтеграції тимчасово окупованих територій за фінансової підтримки Програми ООН із відновлення та розбудови миру.
Схожі статті:
Публікації → Обмін досвідом у громадах Донбасу
Новини → У Сєвєродонецьку обговорили розвиток комунікаційної сфери