КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ЛУГАНЩИНИ: Як бельгійські хіміки розбудовували Лисичанськ
Деякі із найстаріших споруд Лисичанська були збудовані підприємцями і переселенцями з Бельгії, які у XIX столітті населяли територію Донбасу поряд із спеціалістами з Великобританії, Німеччини, Франції, США, Швейцарії, Нідерландів та Польщі. Вони посеред степу збудували заводи і металургійні комбінати, зробивши регіон найрозвиненішим у Європі.
Корисні копалини поселень Верхнє та Третя рота привернули увагу бельгійського промисловця Ернеста Сольве, який побудував тут потужне підприємство — Лисичанський содовий завод, навколо якого згодом і виріс Лисичанськ. Завод будували швидко, кількість робітників за декілька років сягала вже трьох тисяч. Поблизу були вода, сировина, і паливо: багаті поклади вугілля в Лисичанську і соляні копальні Бахмута. Вчений-хімік Дмитро Менделєєв, який побував на Донбасі в 1888 році, писав: «Тут є всі умови, щоб робити дешеву соду, всякі солі і кислоти на содових заводах».
Будівництво содового заводу в Лисичанську почалося в 1890 році, а в квітні 1892 року завод став до ладу під назвою «Донецький содовий завод».(рос.) Незабаром поруч з ним виник залізничний пост Любимівка, перейменований через кілька років в станцію Переїзну. Для потреб службовців і робітників за проєктом бельгійських архітекторів була побудована чудова колонія: 300 квартир для сімейних і три казарми для самотніх. Була і їдальня для робітників. В її приміщенні влаштовувалися спектаклі, існував духовий оркестр з робітників, який грав тричі на тиждень в заводському парку, а взимку — в їдальні. У 1893 році було побудовано першу підвісну канатну дорогу (ПКД). Вона зв'язала содовий завод з Лисичанськими шахтами «Дагмара», яку почало орендувати товариство та з власною шахтою «К. Скальковський» у1900 році. Цією дорогою доставляли вугілля на содовий завод на відстань 4 версти. Крейдяний кар'єр безпосередньо примикав до заводу, але, щоб перетнути залізницю, теж знадобилась ПКД. У 1905 ПКД була прокладена до нового крейдяного кар'єра поблизу села Секменівка.
Поблизу заводу на початку 19 століття було побудовано невеличке містечко з усією інфраструктурою, частина будівель залишилась до цього часу. Будівлі на промислових майданчиках самого заводу були ліквідовані після його зупинки у 2012 році.
Деякі будівлі бельгійської спадщини збереглися і у наші дні.
Адміністративна будівля заводу, а пізніше — дитяча лікарня (фото нагорі), вибудувана з червоної цегли, з великою кількістю розеток, обрамлень, вікон і дверних прорізів, карнизів, прикрашених фігурною цеглою. Шатрова покрівля, декор та форма фасаду будівлі істинно неповторні і незвичайні. Все це, а також обтічно гнучкі форми будівлі, свідчать про яскраво виражений стиль модерн.
Час і тривала експлуатація будівлі призвели до втрати багатьох деталей декору. Останній ремонт, вже в XXI столітті, виконаний без усвідомлення значення використовуваного архітектурного рішення тільки погіршив зовнішній вигляд однієї з найдавніших будівель міста. Знаходиться будівля за адресою: вулиця В. Сосюри, 2.
Будинок директора заводу «Донсода» є пам'яткою архітектури, знаходиться на схилі Робочої гори, в 200 метрах від колишнього заводу, побудована у 1891 році. Невеличкий особняк збудований в архітектурному стилі модерн, який тоді тільки починав зароджуватися в європейській культурі. Фасади орієнтовані на схід. Будівля двоповерхова, містить підвал і приміщення на горищі. З житлових приміщень будинку відкривався краєвид на завод Донсода. Побудова симетрична, посередині виступає п'ятигранний еркер з балконом на другому поверсі. Дах шатровий. Фундамент піщаний, стіни з червоної керамічної цегли. Згідно з даними архівних документів, при прийнятті в експлуатацію содового заводу у квітні 1892 року, він був зазанчений, як будинок-особняк директора заводу. У XX столітті особняк використовувався як дитячий садок, звідси й прибудови, і протипожежна металева драбина, як обласний туберкульозний диспансер. Знаходиться будівля за адресою вулиця В.Сосюри, 2.
Житлові багатоквартирні двоповерхові будинки для робітників. Серія з семи житлових будинків була збудована з червоної керамічної цегли з характерними для того часу балочними дерев'яними перекриттями, шатровим дахом. Навіть при будівництві будинків для робітників бельгійські архітектори дотримувалися постулатів європейського мистецтва і прикрашали будівлі фронтонами лише на торцях. Будинки побудовані на схилі вулиці, з постійним поворотом, витончено повторюючи кривизну останньої. Всі вони орієнтовані довгою стороною на південь. У дворах передбачені допоміжні технічні споруди. Залишаючись житловими, ці споруди потребують капітального ремонту. Знаходяться будинки за адресою вулиця В. Сосюри 8, 10, 12, 14, 16, 18, 20.
Житловий квартал на вулиці Інтернаціональній складався з п'яти 4-х квартирних будинків з плануванням в два рівня. Зараз залишилось три, два давно обвалилися у прилеглий кар'єр. Будинки, розташовуючись на найвищій точці, в той же час є і домінантними. Вхід в кожну квартиру окремий. Стіни з червоної керамічної немаркованої цегли. Покрівля шатрова з мансардним поверхом. У дворах передбачені допоміжні технічні споруди. Комплекс житлових будинків створює загальну гармонію мікрорайону. У безпосередній близькості до них розташований найперший занедбаний крейдяний кар'єр.
Архітектурний стиль – модерн. На весну 2020 року з 12 квартир лише в декількох є мешканці.
Збереглася також лікарня содового заводу, але будівля зараз руйнується. Про неї — в наступному матеріалі.
Публікація підготовлена в межах проєкту “Документація архітектурних пам'яток Луганського регіону" що реалізується громадською організацією “Вибір” за фінансової підтримки Посольського Фонду США зі збереження культурної спадщини.
Схожі статті:
Публікації → КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ЛУГАНЩИНИ: Будівля Штейгерської школи в Лисичанську