Аліна Барабаш та Артем Артьомов: Не падати духом за жодних обставин!

“Світ без обмежень” – це серія міжрегіональних заходів, яка вже втретє об’єднує небайдужих та активних людей із різних куточків України.

Молода пара Аліна Барабаш та Артем Артьомов приїхали на фестиваль із міста Знам'янка Кіровоградської області, та запам'яталися глядачам своїми запальними танцями. Вони стали номінантами у конкурсі з хореографії.

 

Артем приїхав зі своєю дівчиною Аліною на конкурс, аби випробувати себе як пару – вони обидва вирішили кинути собі такий виклик. І не дивлячись на те, що раніше не танцювали, перемогли в номінації.

- Насправді, для нас танці на візках та танці загалом були вперше, – розповідає Артем, – Але запам'яталися наші тренування, наша підготовка до фестивалю. Така згуртована командна робота з добрим лідером. Вони розуміють, що ми ніколи не танцювали, але вони розуміли, що ми цього хочемо.

- Я трохи займалася народними танцями ще у дитинстві, – поділилася Аліна, – Далі ходили на дискотеки. Але після початку захворювання не уявляла, як танцювати, а на візках взагалі не уявляла, як це буде. Якусь уяву ми мали, що люди танцюють на візках, але не знали, як це буде. А тут ми брали участь у кількох конкурсах і одразу вивчали кілька танців.

Родина Артем та Аліни ще молода, вони тільки налаштовують сімейні відносини. Але вже звикли підтримувати один одного.

Познайомились вони у реабілітаційному центрі «Лютіж», куди приїхали навчатися.

- І якби не карантин, не відомо, як би склалася наша подальша історія. А так, скоріш за все, завдяки карантину ми швидше почали жити разом.
У вільний час Артем займається рибалкою. Веде свій ютуб-канал, та займається відеомонтажем.
- Все почалося з того, що я дуже люблю риболовлю, займаюся нею, не можу сказати, що професійно, більш як любитель, – згадує Артем, – І вийшло так, що я познайомився з хлопцями, які тримають магазин у моєму місті. Спілкувалися з ними, і ми домовилися зробити спільний Youtube-канал. Тепер у нас із друзями є свій канал, який ми розвиваємо. Але я зараз на якийсь час випав з цього, бо перебуваю на навчанні. А надалі планую створювати відео, навчатися. Працювати у цьому напрямі мені цікаво. Була би можливість і був би попит, а друзі кажуть, що в мене непогано виходить.

Аліна у важкі часи підтримувала себе вишивкою, але зараз часу не вистачає.
- У школі я займалася вишивкою, а потім було навчання, робота, і я все закинула. Але потім, коли захворіла, треба було чимось відволікти себе, і знов почала. Я була паралізована чотири рази. Коли було погано, щоб дурні помисли не лізли в голову , займалася вишивкою. Спочатку навіть не вдавалося вставляти нитку в голку самостійно, і я просила маму. Але потім поступово вже виходило самій це робити. І поступово я почала вишивати. Це свого роду якийсь порятунок. Коли почала вишивати, мені чомусь захотілося вишити саме ікону. За цей час я вишила шість робіт, з них три ікони. Потім, коли мені встановили діагноз, і почалося лікування, реабілітація, часу вже не стало. І я це заняття знов закинула.
Пара веде активний спосіб життя, бере участь у різних заходах.
- У травні були на Івано-Франківщині. Прослухали тренінги з прав людини із інвалідністю. На що ми маємо право і які обов'язки. Добре провели час і чогось навчилися, – розповідає Артем.

- Однією з розваг таких була така – ми спускалися дністровським каньйоном на човні. Коли мене вже посадили в човен, я зрозуміла, що навіть ніколи б і не подумала, що спускатимуся по Дністровському каньйону, – ділиться враженнями Аліна.

Артем із Аліною дуже багато уваги приділяють навчанню. Зараз Артем навчається водінню автомобіля. Вони згадують і серію навчальних заходів в межах фестивалю “Світ без обмежень”.
- Ми мали ще тренінг для людей з інвалідністю, де розповідали, що ми можемо законно мати від держави. Насправді, ви ж розумієте, що люди з інвалідністю не всі можуть знати, що вони можуть отримати. Наприклад, з якихось причин приходиш у себе в місцеві органи, питаєш, вони кажуть, що для тебе це не передбачено. Ти віриш цьому і йдеш. А завдяки тренінгу тепер знаємо, які насправді є пільги та можливості, – зазначає Артем.
- Потрібно, щоб більше інформації було для людей з інвалідністю. Щоб соціальні служби, МСЕК самі розповідали, що потрібно, і як це зробити. Наприклад, коли я крісло колісне своє отримувала, мені казали: “Зателефонуйте на завод-виробник, чи погодяться вони співпрацювати чи ні”. І, в моєму випадку, я зв'язувалася із заводом сама, розмовляла, мене "маринували" "завтра-завтра". Так само, за ці 6-7 років, поки в мене не було діагнозу, і я перебувала вдома, ніхто не сказав, що я можу поїхати на реабілітацію безкоштовно, що маю на це право, – згадує Аліна.

Пара вважає, що для нормального життя обов'язково потрібно працювати. Тому і людям з інвалідністю потрібна робота, яку не завжди легко знайти.

- Якщо людина не має роботи, вона втрачає свою індивідуальність, – вважає Артем, – А в нас, навіть, людям без інвалідності іноді складно знайти роботу, а людям з інвалідністю практично неможливо. Я за своє життя лише один раз один рік працював офіційно. Бо, по-перше, були такі моменти, що не хотіли брати людей з інвалідністю на роботу. Інший аспект, як ти туди потраплятимеш. Без машини добиратися на роботу людині з інвалідністю практично неможливо.
- Переважно, ми шукаємо роботу в Інтернеті, – ділиться Аліна, – Але ж не для всіх це доступно. Знову ж таки, має бути Інтернет 100 мегабіт, гарнітура, ноутбук. Це все залежить від доходу, а люди з інвалідністю не всі мають навіть хороші телефони. Ще багато роботодавців бояться брати людей з інвалідністю на роботу. А може там щось трапиться, раптом у людей загострення… І роботодавцю простіше відмовити, ніж перейматися.
Зараз у планах Аліни та Артема – отримати права водія, та створити громадське об'єднання.
- Хочу створити чи громадську організацію чи благодійний фонд, який займатиметься вивченням мого захворювання – «Порфірія», – поділилася Аліна, - Який міг би вести просвітницьку діяльність у цій сфері. Бо в нас досі немає провідного спеціаліста, лікаря немає, до якого можна було б звернутися в Україні. В інших країнах є, а ми не маємо.

Але головна мотивація молодої пари – не падати духом, не здаватися за жодних обставин і прожити гідне життя.
 

Схожі статті:

Новини → У Сєвєродонецьку відбувся Фестиваль думок

Новини → Луганський обласний фестиваль «Восток – Схід – West – 2020»

Новини → У Сєвєродонецьку підвели підсумки фестивалю "Світ без обмежень"