На своєму досвіді я бачу, що все працює, треба тільки мати бажання, - Микола Надуличний

На своєму досвіді я бачу, що все працює, треба тільки мати бажання, - Микола Надуличний

Ми хочемо розповісти про людей, які взяли свою долю у власні руки і вже сьогодні змінюють життя в нашій країні на краще. Один з них-Микола Петрович Надуличний. Це людина, яка не дивлячись на серйозну травму, не тільки зробила своє життя кращим, але активно допомагає іншим.

Микола Надуличний, голова обласної Асоціації громадських організацій людей з інвалідністю, у 2017 році удостоївся обласної премії «Людина року» в номінації «Громадський активіст». Про його життєвий шлях та думки про нашу країну — в нашому матеріалі.

Микола виріс у Луганську, закінчив школу, виш, заснував бізнес, одружився. У 2011 році через травму потрапив до інвалідного візка. Але не опустив руки, займаючись тренуваннями. Сьогодні завдяки своїй громадській роботі він надихає інших.

До Сєверодонецька довелося перебратися через війну. Тут Микола створив Центр підтримки людей з інвалідністю, а незабаром очолив і обласну Асоціацію. Він вчить людей корисним навичкам і вчиться сам. Великий проект, за яким роботи вже йдуть до завершення, це відкриття в Рубіжному соціального підприємства з пошиття одягу. Планується створити 16 нових робочих місць саме для людей з інвалідністю.
На підконтрольній території області мешкає майже 26 тисяч людей з інвалідністю. Асоціація головний акцент робить на допомогу в їх працевлаштуванні "Це потрібно для того, щоб людина змогла стати фінансово незалежним, заробляти собі на життя гідно, — підкреслює Микола, — це потрібно, щоб люди з інвалідністю повірили в себе і більше хотіли працювати, жити повноцінним життям. Зараз працюємо тісно з підприємцями, міжнародними організаціями, в тому числі з ПРООН».
Люди вже повірили в те, що можна щось змінити. Асоціація співпрацює з організацією бджолярів. "Багато хлопців, навіть на візках, зараз займаються бджільництвом, — ділиться Микола, — В Старобільську знайомий теж отримав інвалідність, але не сидить. У нього вже 20 вуликів, і овець розводить. Формат змінюється від споживання до того, щоб щось робити, як-то розвиватися ".
Асоціація працює трохи більше півтора року, але вже видно результати: «Коли ми їздили по містах, з нами спочатку навіть не хотіли розмовляти, люди не вірили. Питали тільки гуманітарну допомогу. Зараз вже і наш формат зустрічей помінявся набагато, люди бачать зміни. Ми провели фестиваль спільно з ПРООН в Лисичанську. І ми виявляємо людей, які хочуть щось робити, розвиватися. Зараз у нас будуть вже створюватися соціальні підприємства. Одне на базі УТОС, одне на базі УТОГ. Ще ми хочемо зробити училище для людей з інвалідністю з сучасними професіями ".
Дітей з інвалідністю на підконтрольній території області — 1905. Микола Надуличний частий гість в Кремінський загальноосвітній школі № 3, де навчаються такі особливі дітки. Він організовує для них екскурсії, приділяє увагу і їх батькам. "Ще мета — зробити в нашому місті кафе для сонячних дітей, як в Англії. Щоб в Луганській області теж було таке кафе. Поки ми обговорюємо територію в Сєвєродонецьку, де можна це влаштувати", — ділиться планами пан Микола.
Організація працює і з тим, щоб зробити простір в області більш доступним для людей з інвалідністю. Це і пандуси в різних установах, і зручні тротуари, спуски. «Звичайно, за доступність скільки ми боремося. В Європі виїхав чоловік на інвалідному візку, на нього навіть не звертають увагу, тому що це вже нормальне явище. У нас люди дивуються, бо звикли до того, що люди з інвалідністю сидять вдома, для них немає місця», — ділиться Микола.
На питання, а чому б не поїхати жити в Європу, де вже все упорядковано, Микола відповів категоричним «ні»: «Нам кілька разів пропонували виїхати за кордон. Нам з дружиною пропонували переїхати до Німеччини, займатися реабілітацією, з наданням житла. В Іспанії пропонували переїхати з аналогічною програмою, але Україна — це батьківщина. Я не уявляю себе, чесно, десь в іншому місці. У нас чуйний чуйний хороший народ. У нас дуже багата культура. Наприклад, ось російська агресія, як ми згуртувалися, а ну такий державі протистояти. І взагалі, це батьківщина. Її треба просто любити, як маму".
Свої надії Микола пов'язує з поверненням до Луганська. «У мене багато залишилося в Луганську. Все-таки, моя мрія, щоб ми якось повернули ту територію, щоб ми прапор України повісили над Луганськом. Велика мрія — це Крим. Я коли отримав інвалідність, часто там бував. І такі мрії, щоб наші території до нас повернулися", — розповідає Микола.
Не секрет, що багато молодих людей шукають себе за кордоном, залишаючи Україну. Що ж можна порадити молоді? Микола вважає, що все в руках молодих людей: "У нас такі можливості і такі перспективи в Україні. Вони можуть побудувати самі таку країну, в якій вони б хотіли жити. Всі можливості відкриті. Зараз можна займатися чим хочеш, хочеш — іди в бізнес, хочеш — іди в політику. На своєму досвіді я бачу, що все працює, треба тільки мати бажання. Ось що таке, наприклад, реформа. Це як ремонт в квартирі, ми його робить, витрачаємо на це сили, терпимо якісь незручності, але потім, коли ремонт зроблений, ми ж отримуємо вже від цього задоволення. З країною точно також. І молоді люди можуть брати участь у всіх процесах, робити все для себе. Зараз молодь більш відкрита, більш демократична. І молоді нашої треба зрозуміти, де їх коренева система. Вони у нас розумні. Їм би тут проростати. Все залежить від нашого бажання! "

Матеріал в рамках проекту Україна – це не просто місце на карті!


https://www.uawelove.org/

Схожі статті:

НовиниВ Сєвєродонецьку обговорили проблеми зелених зон

НовиниДецентралізація на Луганщині

НовиниДитячі майданчики в Сєвєродонецьку

Тетяна Вергун 87 просмотрів